алібі
А́ЛІБІ, невідм., с., юр. Перебування обвинуваченого в момент злочину в іншому місці як доказ його непричетності до злочину.
Свідки захисту переконливо довели алібі підсудних (Веч. Київ, 23.VIII 1962, 3).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- алібі — а́лібі іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- алібі — невідм., с., юр. Перебування обвинуваченого в момент злочину в іншому місці як доказ його непричетності до злочину. Великий тлумачний словник сучасної мови
- алібі — А́ЛІБІ, невідм., с., юр. 1. Обставина, доказ, які свідчать, що обвинувачуваний (підозрюваний) у момент злочину перебував у іншому місці. Алібі, алібі, в мене алібі, я так само дещо тямлю в детективних романах, я спав тої ночі, моя жінка була поруч (Ю. Словник української мови у 20 томах
- алібі — а́лібі (від лат. alibi – в іншому місці) доказ невинності особи в злочині, оскільки вона в момент вчинення його перебувала в іншому місці. Словник іншомовних слів Мельничука
- алібі — Доказ відсутності певної особи на місці злочину у час його скоєння. Універсальний словник-енциклопедія
- алібі — А́лібі (лат.), не відм. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- алібі — рос. алиби (від латин. alibi — в іншому місці) — 1. Доказ невинуватості підозрюваної у правопорушеннях особи, оскільки в момент правопорушення (скоєння злочину) вона перебувала в іншому місці. 2. Переносно — наявність беззаперечних доказів непричетності до певних протизаконних дій. Eкономічна енциклопедія