1. Словник української мови у 20 томах

баламута

БАЛАМУ́ТА, и, ч., розм., рідко.

Те саме, що баламу́т 1, 2.

– У волості скажи кому слід, щоб цього баламуту [Ярему] мотузками скрутили, бо він дорогою дряпоне в ліс (П. Кочура);

І знову він заговорив тоном провінціального баламути: – Віднині я житиму надією, що ми з вами ще побачимось (Ю. Шовкопляс).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. баламута — баламу́та іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
  2. баламута — І БАЛАМУТ (підбурювач) бунтівник, г. підбехтувач, р. каламутник; Р. бешкетник; (звідник) зальотник, звабник, спокусник; (риба) скумбрія, макрель. Словник синонімів Караванського
  3. баламута — -и, ч., рідко. Те саме, що баламут 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. баламута — див. звабник; легковажний Словник синонімів Вусика
  5. баламута — I. БАЛАМУ́Т розм. (той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на заворушення, виступи і т. ін.), БАЛАМУ́ТА розм. рідше, КАЛАМУ́ТНИК розм. рідше, ЗАКОЛО́ТНИК розм. рідше, КОЛО́ТНИК діал. А воєвода вже кричить: — Це ж баламут! Чому він вчить!... Словник синонімів української мови
  6. баламута — БАЛАМУ́ТА, и, ч., рідко. Те саме, що баламу́т 1, 2. — У волості скажи кому слід, щоб цього баламуту [Ярему] мотузками скрутили, бо він дорогою дряпоне в ліс (Кочура, Зол. Словник української мови в 11 томах
  7. баламута — Баламута, -ти 1) м. = баламут 1. Шейк. 2) ж. Затрудненіе, замѣшательство. Угор. Словник української мови Грінченка