баламутити

БАЛАМУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, недок., розм.

1. що, рідко. Робити неспокійним, каламутити (воду, олію і т. ін.).

2. кого і без дод. Хвилювати кого-небудь, сіяти неспокій серед когось.

Театр понад два тижні баламутив публіку, обіцяючи виставу п'єси “Украдене щастя” (І. Франко);

Він [Юзько] останнім роком зчаста баламутив маму й не все бував там, як казав дома (О. Кобилянська);

// Підбурювати на якісь учинки; бунтувати.

“Бунтар, кричить [пан], гайдамака! Він мені людей баламутить” (М. Коцюбинський);

[Якимаха:] Баламутить [Шевченко] Моїх селян! Кричить на все село, Що я не маю права віддавати У рекрути Івана Смоляка (І. Кочерга);

[1-й солдат:] Тут він один цілий полк баламутить (О. Корнійчук);

// без дод. Поводитися задерикувато, робити таке, що виходить за межі норм поведінки.

[Орися:] Таточку! Що се за комедія? Що він тут баламутить? (І. Франко);

– Ти що ж це баламутити задумав, не слухатися старших? (А. Шиян).

3. кого, що. Залицятися, настирливо домагаючись взаємності в коханні.

Баламуте всього світа [світу], баламутиш мої літа: як приїдеш, мене любиш; як поїдеш, то й забудеш (Сл. Гр.);

– Ти навіщо мого чоловіка баламутиш? – запитала Віра (А. Шиян).

◇ (1) Баламу́тити го́лову (го́лови) кому, несхв.:

а) зваблювати, спокушати кого-небудь.

– Ось забирайся, парубче, звідси та не баламуть голови заміжнім жінкам, – виказала [Федора] сердито... (В. Дарда);

б) підбурювати кого-небудь на здійснення чогось (перев. негативного); бунтувати.

– Окаянна сірома нишпорить усюди по Вкраїні да баламутить голови поспільству. Хіба не чув ти поголоски про чорну раду? (П. Куліш);

(2) Баламу́тити сві́том – порушувати узвичаєний спосіб життя; тривожити, бентежити.

А молоді робили своє: баламутили світом, шукали нових доріг, бунтували проти старосвітських забобонів (В. Речмедін);

– Не баламутьте, мамо, світом. Доконче вам треба розтривожити всіх... (М. Стельмах).