1. Словник української мови в 11 томах

баламутити

БАЛАМУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, недок., перех.

1. рідко. Робити неспокійним, каламутити (воду і т. ін.).

2. кого. Хвилювати кого-небудь, сіяти неспокій серед когось.

Театр понад два тижні баламутив публіку, обіцяючи виставу п’єси "Украдене щастя" (Фр., XVI, 1955, 204);

Він [Юзько] останнім роком зчаста баламутив маму й не все бував там, як казав дома (Коб., III, 1956, 499);

// Підбурювати на якісь учинки; бунтувати.

"Бунтар, кричить [пан], гайдамака! Він мені людей баламутить" (Коцюб., І, 1955, 336);

[Якимаха:] Баламутить [Шевченко] Моїх селян! Кричить на все село. Що я не маю права віддавати У рекрути Івана Смоляка (Коч., III, 1956, 167);

[1-й солдат:] Тут він один цілий полк баламутить (Корн., І, 1955, 175);

// без додатка. Поводитися задерикувато, робити таке, що виходить за межі норм поведінки.

[Орися:] Таточку! Що се за комедія? Що він тут баламутить? (Фр., IX, 1952, 76);

— Ти що ж це баламутити задумав, не слухатися старших? (Шиян, Гроза.., 1956, 314).

∆ Баламу́тити сві́том — хвилювати, тривожити багатьох.

— Не баламутьте, мамо, світом: Доконче вам треба розтривожити всіх (Стельмах, Правда.., 1961, 25).

3. Залицятися, настирливо домагатися взаємності в коханні.

Баламуте всього світа, баламутиш мої літа: як приїдеш, мене любиш; як поїдеш, то й забудеш (Сл. Гр.);

— Ти навіщо мого чоловіка баламутиш? — запитала Віра (Шиян, Баланда, 1957, 80).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. баламутити — баламу́тити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. баламутити — Збаламучувати, збурювати, каламутити, колотити, мутити світом; (підбивати) бунтувати, ПІДБУРЮВАТИ, НАМОВЛЯТИ; (душу) бентежити, хвилювати. Словник синонімів Караванського
  3. баламутити — -учу, -утиш, недок., перех. 1》 рідко. Робити неспокійним, каламутити (воду і т. ін.). 2》 кого. Хвилювати кого-небудь, сіяти неспокій серед когось. || Підбурювати на якісь учинки; бунтувати. || без додатка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. баламутити — БАЛАМУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, недок., розм. 1. що, рідко. Робити неспокійним, каламутити (воду, олію і т. ін.). 2. кого і без дод. Хвилювати кого-небудь, сіяти неспокій серед когось. Словник української мови у 20 томах
  5. баламутити — див. вередувати; залицятися; обманювати; перелюбствувати; перечити; підбурювати; спокушати Словник синонімів Вусика
  6. баламутити — баламу́тити го́лову (го́лови) кому, несхв. 1. Зваблювати, спокушати. — Ось забирайся, парубче, звідси та не баламуть голови заміжнім жінкам,— виказала (Федора) сердито… (В. Дарда). 2. Підбурювати на погані вчинки, бунтувати. Фразеологічний словник української мови
  7. баламутити — БАЛАМУ́ТИТИ кого, що, розм. (сіяти неспокій серед людей, підбурювати на заворушення, виступи і т. ін.), КАЛАМУ́ТИТИ розм., КОЛОТИ́ТИ кого, що, ким, чим, розм., МУТИ́ТИ розм., ЗАКОЛО́ЧУВАТИ перев. із сл. спокій, розм. — Док. Словник синонімів української мови
  8. баламутити — Баламу́тити, -му́чу, -му́тиш; баламу́ть, -му́тьмо, -му́тьте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. баламутити — Баламутити, -чу, -тиш гл. 1) Мутить, возмущать, то же, что и каламутити. 2) Смущать, нарушать покой. Чуб. V. 106. Нишпорить усюди по Вкраїні да баламутить голови поспольству. К. ЧР. 107. Словник української мови Грінченка