1. Словник української мови у 20 томах

барон

БАРО́Н, а, ч.

Дворянський титул, нижчий за графський; особа, що носить цей титул.

Степи, шляхи, Мов сарана, вкрили Барони, герцоги і дюки (Т. Шевченко);

Дрімучі карпатські ліси були власністю баронів Гредлів (П. Козланюк).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. барон — баро́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. барон — -а, ч. Дворянський титул, нижчий за графський; особа, що носить цей титул. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. барон — баро́н (франц. baron, від старонім. baro – вільний воїн) дворянський титул у Західній Європі; за середньовіччя – неспадковий васал короля. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. барон — Західноєвроп. феодальний титул в добу середньовіччя, належав спершу до безпосередніх васалів короля (лордів, перів); пізніше — шляхетський титул. Універсальний словник-енциклопедія
  5. барон — Баро́н, -на; -ро́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. барон — БАРО́Н, а, ч. Дворянський титул, нижчий за графський; особа, що носить цей титул. Степи, шляхи. Мов сарана, вкрили Барони, герцоги і дюки (Шевч. Словник української мови в 11 томах