барон
баро́н
-а, ч.
Дворянський титул, нижчий за графський; особа, що носить цей титул.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- барон — баро́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- барон — БАРО́Н, а, ч. Дворянський титул, нижчий за графський; особа, що носить цей титул. Степи, шляхи, Мов сарана, вкрили Барони, герцоги і дюки (Т. Шевченко); Дрімучі карпатські ліси були власністю баронів Гредлів (П. Козланюк). Словник української мови у 20 томах
- барон — баро́н (франц. baron, від старонім. baro – вільний воїн) дворянський титул у Західній Європі; за середньовіччя – неспадковий васал короля. Словник іншомовних слів Мельничука
- барон — Західноєвроп. феодальний титул в добу середньовіччя, належав спершу до безпосередніх васалів короля (лордів, перів); пізніше — шляхетський титул. Універсальний словник-енциклопедія
- барон — Баро́н, -на; -ро́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- барон — БАРО́Н, а, ч. Дворянський титул, нижчий за графський; особа, що носить цей титул. Степи, шляхи. Мов сарана, вкрили Барони, герцоги і дюки (Шевч. Словник української мови в 11 томах