бгати

БГА́ТИ, бга́ю, бга́єш, недок., що.

1. Стискаючи в руках, м'яти, скручувати що-небудь.

Вона .. хапала листки, бгала їх у руках і оберемками кидала в камін на жар (І. Нечуй-Левицький);

Ланкові – молоді дівчата – .. опускали очі та бгали краєчок біленької хустки, помережаної власними руками (Ю. Яновський);

Пальці його нервово бгають обрус (Ю. Винничук).

2. Певним чином складати, згортати що-небудь.

Гнат стояв оддалік та осміхався, дивлячись, як Настя примірювала червону, як жар, матерію і бгала її в дрібненькі фалди (М. Коцюбинський).

3. у що. Вкладати, втискати щось куди-небудь.

То свитинку куплю за її гроші, то запаску, то те, то се, та все в скриню і бгаю (Ганна Барвінок);

Обережно згортає папірець, бгає в портмоне, що завжди носить при собі (Микола Чернявський);

* Образно. В питанні про те, в якій мірі чужомовні слова можуть увіходити в українську мову, можна прийняти такий принцип: не цуратися їх, але й не бгати їх у нашу мову без міри (В. Самійленко).

4. Робити з тіста пироги, вареники і т. ін.

Звечора під Новий год Дівчата гадали: .. З тіста бгали шишечки; Оливо топили (Л. Боровиковський);

Через яр ходила Та воду носила, Коровай сама бгала, Дочку оддавала (Т. Шевченко);

Роботою коровайниць керував старший сват: благословляв місити тісто, бгати коровай (з наук.-попул. літ.).

5. діал. Вити (гніздо).

Не бгай же гніздечка у діброві, А зобгай же гніздечко у степу, край дороги (П. Чубинський).

6. діал. Підгортати, підгинати.

Коло них лежала мама, марна, жовта, і бгала коліна під груди (В. Стефаник);

Вони бгали під себе ноги, .. втягали голови в плечі, либонь при думці про лютий холод надворі (І. Багряний).

◇ (1) Хоч у ву́хо бгай (клади́) кого і без дод.:

а) хто-небудь дуже лагідний, покірний, податливий і т. ін.

Диво дивне сталося з Йосипом: то бувало нікому на світі не вступить, не послухає нікого, а то хоч у вухо бгай. Слухняний та покірний Йосип! (Панас Мирний);

б) (з прикм.) дуже, надзвичайно.

– Я його, писаря, знаєте, запросив кілька разів до себе, .. почастував наливкою та добрим спотикачем, і писар став такий добрий, хоч у вухо бгай! (І. Нечуй-Левицький);

Оришка мене... побоюється. Стає добра, м'яка, хоч у вухо її клади, і в усьому мене слухається (О. Гончар).