бей
БЕЙ, бе́я, ч.
У країнах Близького і Середнього Сходу – титул родоплемінної, а згодом феодальної знаті; у султанській Туреччині – титул вищих офіцерів і чиновників.
Не подоба, щоб ліва дочка у бея була краще від правої вбрана (Леся Українка);
Ширинський бей пішов у напад на Україну (З. Тулуб);
Диван, візири, кати, військо, мулли, беї, паші, прислужники – все це тільки виконавці найвищої волі, а найвища воля – в її [Роксолани] руках (П. Загребельний);
На переговори вийшов сам бей із писарем-чемерисом. Мазепа приймав бея в своєму шатрі (Ю. Мушкетик);
Уже на початку XIV ст. запустівають Судак, Ескі-Кермен, Тепе-Кермен, Херсон, а Кирк-Ер (Чуфут-Кале) перетворюється на центр бейліка (вотчинне володіння бея) (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бей — Пан, вищий урядовець турецький [XI] Словник з творів Івана Франка
- бей — бей іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- бей — -я, ч. 1》 У султанській Туреччині та в давні часи у татар – титул дрібних феодальних власників або вищих чиновників. 2》 У деяких східних країнах додається до власного імені і означає "пан". Великий тлумачний словник сучасної мови
- бей — Князь турецький Словник чужослів Павло Штепа
- бей — Турецький або татарський вищий військовий ранг Словник застарілих та маловживаних слів
- бей — (від тур. bey – князь) титул родоплемінної, а пізніше феодальної знаті в країнах Близького і Середнього Сходу. Словник іншомовних слів Мельничука
- бей — Турец. титул, яким спершу послуговувалися особи шляхетного походження, згодом в Османській імперії його носили вищі офіцери й державні урядовці. Універсальний словник-енциклопедія
- бей — БЕЙ, я, ч. У султанській Туреччині та в давні часи у татар — титул дрібних феодальних власників або вищих чиновників. Не подоба, щоб ліва дочка у бея була краще від правої вбрана (Л. Укр., III, 1952, 712); Ширинський бей пішов у напад на Україну (Тулуб, Людолови, І, 1957, 136). Словник української мови в 11 томах