бей

-я, ч.

1》 У султанській Туреччині та в давні часи у татар – титул дрібних феодальних власників або вищих чиновників.

2》 У деяких східних країнах додається до власного імені і означає "пан".

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бей — Пан, вищий урядовець турецький [XI] Словник з творів Івана Франка
  2. бей — бей іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. бей — Князь турецький Словник чужослів Павло Штепа
  4. бей — БЕЙ, бе́я, ч. У країнах Близького і Середнього Сходу – титул родоплемінної, а згодом феодальної знаті; у султанській Туреччині – титул вищих офіцерів і чиновників. Словник української мови у 20 томах
  5. бей — Турецький або татарський вищий військовий ранг Словник застарілих та маловживаних слів
  6. бей — (від тур. bey – князь) титул родоплемінної, а пізніше феодальної знаті в країнах Близького і Середнього Сходу. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. бей — Турец. титул, яким спершу послуговувалися особи шляхетного походження, згодом в Османській імперії його носили вищі офіцери й державні урядовці. Універсальний словник-енциклопедія
  8. бей — БЕЙ, я, ч. У султанській Туреччині та в давні часи у татар — титул дрібних феодальних власників або вищих чиновників. Не подоба, щоб ліва дочка у бея була краще від правої вбрана (Л. Укр., III, 1952, 712); Ширинський бей пішов у напад на Україну (Тулуб, Людолови, І, 1957, 136). Словник української мови в 11 томах