1. Словник української мови у 20 томах

белебень

БЕ́ЛЕБЕНЬ, бню, ч., розм.

Високе відкрите місце; гора, шпиль.

Послужив він [Остап] рік, а на другий уже ґрунт і хату купив. Якраз на краю села, на белебні (Панас Мирний);

Знову виходжу на Володимирську гірку, звідки видно далеко-далеко. Навіть той белебень у Вишгороді, де був Дитинець княгині Ольги (П. Панч);

По той бік благенького тину .. на белебні стояла його хата (В. Дрозд).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. белебень — бе́лебень іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. белебень — -бня, ч., розм. Високе відкрите місце; гора, шпиль. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. белебень — див. дурний Словник синонімів Вусика
  4. белебень — Бе́лебень, бе́лебня, -бневі, на -бні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. белебень — БЕ́ЛЕБЕНЬ, бня, ч., розм. Високе відкрите місце; гора, шпиль. Послужив він [Остап] рік, а на другий уже грунт і хату купив. Якраз на краю села, на белебні (Мирний, І, 1949, 133); Знову виходжу на Володимирську гірку, звідки видно далеко-далеко. Словник української мови в 11 томах
  6. белебень — Белебень, -беня, и -бня м. 1) Возвышенное и открытое мѣсто. Употребляется чаще въ выраж.: на белебні — на юру. Хата стоїть на белебні. Тут Заверюха б'є, а наші чумаки стали валкою на белебні. Екат. Розумна голова: на белебні затишку хоче. Ком. Пр. № 409. 2) Глубокое мѣсто въ водѣ. Угор. Словник української мови Грінченка