берендеї

БЕРЕНДЕ́Ї, їв, мн. (одн. беренде́й, я, ч.), іст.

Кочові тюркські племена, які у кінці XI ст. під натиском половців осіли на київських, чернігівських, переяславських землях і перейшли під владу київських князів.

Знав він, що половці жорстоко розправляються з полоненими торками, берендеями та чорними клобуками, які зрадили степовій вольниці і заради спокійнішого і ситішого життя піддалися руським князям (В. Малик);