берест
БЕ́РЕСТ¹, а, ч.
Листяне дерево родини в'язових з коричнево-сірою корою і овальними, на кінці загостреними листками, яке використовують для живоплотів та захисних лісонасаджень.
А що, як присядем Отутечки під берестом Та трохи спочинем! (Т. Шевченко);
Вгорі крізь листя береста, як золоті цвяшки, жовтіли зорі (В. Винниченко);
Дедалі все більше густішав ліс. Дуби відступали перед навалою широколистих кленів і осик, берестів і густого ліщинника (О. Донченко);
Дятел на сухім бересті стукає рівно, чітко (В. Дрозд);
* У порівн. Не було в селі парубка над Максимишиного Лукина. Високий, стрункий, як берест (Н. Кобринська).
БЕ́РЕСТ², у, ч.
Кора, луб берези.
Як матеріал для письма в Древній Русі застосовувався пергамент, тобто особливим способом оброблена шкіра, а також берест (кора берези) (з наук. літ.);
Матеріал для виготовлення сурми – берест або карагач (із журн.).
Значення в інших словниках
- берест — бе́рест 1 іменник чоловічого роду дерево бе́рест 2 іменник чоловічого роду кора Орфографічний словник української мови
- берест — I -а. Дерево з коричнево-сірою корою та овальними, загостреними на кінці листочками. Пох. берестовий. II -у. Кора, луб берези. Пох.: берестяний, берестовий. Літературне слововживання
- берест — [береист] -ста, м. (на) -с'т'і, мн. -стие, -с'т'іў (дерево) Орфоепічний словник української мови
- берест — I -а, ч. Листяне дерево з коричнево-сірою корою і овальними, загостреними на кінці листками, яке використовують для живоплотів та захисних лісонасаджень. II -у, ч. Кора, луб берези. Великий тлумачний словник сучасної мови
- берест — див. в'яз Універсальний словник-енциклопедія
- берест — Бе́рест, -та (одного) і -ту (матеріялу), на -сті; бе́рести, -стів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- берест — БЕ́РЕСТ¹, а, ч. Листяне, дерево з коричнево-сірою корою і овальними, на кінці загостреними листками, яке використовують для живоплотів та захисних лісонасаджень. А що, як присядем Отутечки під берестом Та трохи спочинем! (Шевч. Словник української мови в 11 томах