1. Словник української мови у 20 томах

благовіст

БЛА́ГОВІСТ, у, ч., рел.-церк.

Дзвоніння перед початком церковної відправи.

На дзвіниці чатував старий пасічник Чмель, щоб зустріти молодих урочистим благовістом (З. Тулуб);

Ударив благовіст, і сальви дужі Врочисто гримнули (Л. Забашта);

Від самого ранку над липовими гаями Печерська розлягався благовіст (із журн.);

* Образно. Перемога! .. Ще кілька хвилин тому бійці чули золотий благовіст над землею, чули святковий .. гомін народів (О. Гончар);

* У порівн. Скрикне спросоння пташка – й голос її полине світом, як благовіст (Василь Шевчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. благовіст — бла́говіст іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. благовіст — 1. Дзвоніння, при якому розмірено ударяють в один дзвін, сповіщаючи вірних про початок богослужіння; 2. Найбільший дзвін на церковній дзвіниці Словник церковно-обрядової термінології
  3. благовіст — -у, ч. Дзвін перед початком церковної відправи, служби. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. благовіст — Різновид церковного подзвіння, відмінний від передзвону та дзвоніння в усі дзвони тим, що здійснюється ударами в один дзвін; сповіщає про початок богослужіння, а під час служби провадиться згідно з церковним статутом, який визначає характер... Універсальний словник-енциклопедія
  5. благовіст — БЛАГОВІ́СТ, у, ч., заст. Дзвоніння перед початком церковної відправи, служби. На дзвіниці чатував старий пасічник Чмель, щоб зустріти молодих урочистим благовістом (Тулуб, Людолови, II, 1957, 267); Ударив благовіст... Словник української мови в 11 томах
  6. благовіст — Благовіст, -ту м. Благовѣстъ. Левиц. І. 378. Словник української мови Грінченка