благорозумний

БЛАГОРОЗУ́МНИЙ, а, е, книжн.

1. Розважливий.

Треба пам’ятати, що і благорозумний розбійник, і блудний син, і митар, що розкаявся, – всі вони мали глибоку віру і надію на Бога, мали почуття щирого покаяння (з церк. літ.);

– Раджу панам бути благорозумними, – сказав Сулима вже біля вікна. – А то, не дай Боже, здриґнеться моя рука (із журн.);

// Який виражає розважливість.

У портовій кав'ярні всі друзі дружно схвалили б його, без сумніву, благорозумний вчинок (із журн.).

2. Сповнений розуму; мудрий.

Прочитали його [Ракочі] лист Хмельницькому, і знітився благорозумний вождь, не знав, що діяти (з легенди).