1. Словник української мови у 20 томах

благочестя

БЛАГОЧЕ́СТЯ, я, с., рел.-церк.

Істинне шанування Бога, прийняття Божих істин і виконання заповідей; побожність, набожність.

Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочесті (Біблія. Пер. І. Огієнка);

– Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, – почав отець Ісакій (І. Нечуй-Левицький);

Втілений взірець благочестя і працелюбності, ігумен Іов Залізо високо підніс моральний, патріотичний та релігійний авторитет Почаївського монастиря (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. благочестя — благоче́стя іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. благочестя — -я, с., книжн., заст. 1》 Додержання приписів релігії; побожність, набожність. 2》 Православна віра, православ'я. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. благочестя — ПРАВОСЛА́В'Я (православна віра), СХИ́ЗМА церк., БЛАГОЧЕ́СТЯ церк., заст. Староста хоч був, як і його співгромадяни, противником православ'я, але все-таки належав до тих заможніших та практичніших господарів... Словник синонімів української мови
  4. благочестя — Благоче́стя, -стя, -стю, -стям Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. благочестя — БЛАГОЧЕ́СТЯ, я, с., книжн., заст. 1. Додержання приписів релігії; побожність, набожність. — Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, — почав отець Ісакій (Н.-Лев., III, 1956, 376); Зовні єпископ — втілення благочестя. Словник української мови в 11 томах
  6. благочестя — Благочестя, -тя с. Православіе. ЗОЮР. І. 69. КС. 1884. І. 166. От у Тройці благочестие, а в нас унія. ЗОЮР. І. 262. Словник української мови Грінченка