блукач
БЛУКА́Ч, а́, ч., рідко.
Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака.
[Дієго:] Хіба ж не краще вік прожить недовгий Безвісним блукачем, коли нема Ні спогадів, ні сподівань... (І. Муратов).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- блукач — блука́ч іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
- блукач — -а, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака. Великий тлумачний словник сучасної мови
- блукач — див. подорожній Словник синонімів Вусика
- блукач — БЛУКА́Ч, а́, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака. [Дієго:] Хіба ж не краще вік прожить недовгий Безвісним блукачем, коли нема Ні спогадів, ні сподівань… (Мур., Ост. хмарина, 1959, 19). Словник української мови в 11 томах