1. Словник української мови в 11 томах

блукач

БЛУКА́Ч, а́, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака.

[Дієго:] Хіба ж не краще вік прожить недовгий Безвісним блукачем, коли нема Ні спогадів, ні сподівань… (Мур., Ост. хмарина, 1959, 19).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. блукач — блука́ч іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
  2. блукач — -а, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. блукач — БЛУКА́Ч, а́, ч., рідко. Той, хто блукає, не має постійного місця проживання; бурлака. [Дієго:] Хіба ж не краще вік прожить недовгий Безвісним блукачем, коли нема Ні спогадів, ні сподівань... (І. Муратов). Словник української мови у 20 томах
  4. блукач — див. подорожній Словник синонімів Вусика