бовтнути

БО́ВТНУ́ТИ¹, бо́втну́, бо́втне́ш, док., розм.

1. чим. Однокр. до бо́втати 2.

Бовтнув [Гаєвський] ногою по воді (М. Коцюбинський).

2. Утворити звук, який буває від сплеску води, коли в неї щось падає.

Вона тільки почула, як дитина впала у воду й бовтнула, неначе хто кинув у воду камінь (І. Нечуй-Левицький).

3. Раптово, важко впасти.

Дока так і бовтнула в гарячу смолу (Сл. Гр.);

– Скакала через річку, і всі три міхи ввірвалися і бовтнули в воду (І. Франко);

Вуж відлип від гілки, бовтнув у воду (М. Стельмах).

4. кого, що, рідко. Кинути раптом, важко.

Дідок такий плюгавенький, п'яненький та маленький – насилу вдержався од спокуси винести [його] під руки надвір і бовтнуть у грязь (С. Васильченко).

БО́ВТНУТИ², ну, неш, док., що і без дод., розм.

Сказати що-небудь, не обдумавши, навмання; сказати дурницю; бовкнути (у 1 знач.).

Язиком бовтне та не доведе (Номис);

– Може, ти, Льоню, що бовтнув про їх при кому? – сказала писарша до брата (І. Нечуй-Левицький);

– Тьфу!.. Що то за естетичне, що за гарне слово! Ляпнув! – Ну, то нехай тобі буде: бовтнув! (І. Франко);

Вона глянула на мене заляканими очима .. і “Добрий день” .. бовтнула стисненим голосом (О. Кобилянська).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me