богообраність

БОГОО́БРАНІСТЬ, ності, ж.

Властивість за знач. богоо́браний.

Безсумнівно, князю та його оточенню імпонувала ідея божественної влади візантійських василевсів та богообраності християнської імперії (з наук. літ.);

У юдаїзмі вперше богообраність утілюється не в особі правителя, а в особливій місії, котру Бог заповідав усьому народові й яку було закарбовано в Заповіті (з публіц. літ.).