1. Словник української мови у 20 томах

бринь

БРИНЬ, виг.

1. Звуконаслідування, що відтворює звуки від удару по струні (струнах).

2. Уживається як присудок за знач. бри́нькати і бри́нькнути (про звучання струни).

Далі – бринь-бринь!.. – і вихрем полинув задирливий козачок (С. Васильченко);

Бринь бандура та й замовкне (П. Куліш).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бринь — бринь вигук незмінювана словникова одиниця рідко Орфографічний словник української мови
  2. бринь — виг., рідко. Уживається як присудок за знач. бринькати, бринькнути (про звучання струни). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бринь — Бринь; бринь-бри́нь, виг. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. бринь — БРИНЬ, виг., рідко. Уживається як присудок за знач. бри́нькати, бри́нькнути (про звучання струни). Далі — бринь-бринь!.. — і вихрем полинув задирливий козачок (Вас., І, 1959, 242). Словник української мови в 11 томах
  5. бринь — Бринь! меж., выражающее звукъ струны. Бринь бандура та й замовкне. К. Досв. Словник української мови Грінченка