1. Словник української мови у 20 томах

бунтувати

БУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Чинити бунт, повстання; брати участь у бунті.

Не село бунтувало, а тільки привідці (М. Коцюбинський);

Стоять заводи та шахти німі (бунтує робітництво) (А. Головко);

// розм. Виявляти велике незадоволення або неспокій, роздратування, протест.

[Одарка:] Та що скоїлося, скажи ти мені? Чого ти так бунтуєш та вбиваєшся? (Панас Мирний);

* Образно. Коні сердито іржуть. Вони десь бунтують у стайні, б'ють землю ногами, роздувають од гніву ніздрі (М. Коцюбинський);

Розумієш, мій інтелект буде бунтувати (О. Бердник).

2. кого, що. Підбурювати до бунту.

До міста доніс пан, що має в селі такого чоловіка, що громаду бунтує (Б. Лепкий);

// Підбурювати проти кого-небудь.

[Рябина:] Ти смієш іще мою дитину проти мене бунтувати? (І. Франко).

3. кого, що, перен. Хвилювати, бентежити.

А тільки барва їх [розмов], мелодія раптова тепер, як і тоді, мені бунтує кров (Леся Українка);

Зелений плав, сон, дзвін... Бунтує душу... Скільки сонця, праці, втіхи! (К. Гордієнко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бунтувати — бунтува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. бунтувати — (кого) ПІДБУРЮВАТИ, баламутити; (душу) бентежити, хвилювати. Словник синонімів Караванського
  3. бунтувати — -ую, -уєш, недок. 1》 неперех. Здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті. || розм. Виявляти велике незадоволення або неспокій, роздратування. 2》 перех. Підбурювати до бунту. || Підбурювати проти кого-небудь. 3》 перех., що, перен. Хвилювати, бентежити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. бунтувати — Ворохобити, заворохоблювати, зворохоблювати, зворохобити, наворохоблювати, наворохобити, понаворохоблювати, поворохобити, зворушувати, зворушити, позворушувати, колотнечити, заколотнечити, наколотнечувати, наколотнечити, понаколотнечувати... Словник чужослів Павло Штепа
  5. бунтувати — див. перечити Словник синонімів Вусика
  6. бунтувати — хвилюва́ти (бенте́жити, розпа́лювати, бунтува́ти і т. ін.) кров яку, у кого і без додадка. Викликати неспокій, тривогу, розбурхувати почуття, думки. Фразеологічний словник української мови
  7. бунтувати — БУНТУВА́ТИ (піднімати бунт, брати участь у бунті), БУНТУВА́ТИСЯ, ЗБУ́РЮВАТИСЯ, ВОРОХО́БИТИ розм. рідше, ВОРОХО́БИТИСЯ розм. рідко. — Док.: збунтува́ти, збунтува́тися, збу́ритися, зворохо́битися. — В Італії починається повстання проти австрійського ярма. Словник синонімів української мови
  8. бунтувати — Бунтува́ти, -ту́ю, -ту́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. бунтувати — БУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. неперех. Здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті. Не село бунтувало, а тільки привідці (Коцюб., II, 1955, 98); Стоять заводи та шахти німі (бунтує робітництво) (Головко, II, 1957, 229); // розм. Словник української мови в 11 томах
  10. бунтувати — Бунтува́ти, -ту́ю, -єш гл. 1) Бунтовать, бунтоваться. Не бунтуйте проти його, тяжко-важко покарає. К. Псал. 146. 2) Бунтовать, возмущать. Бунтує народ. Єв. Л. ХXIII. 5. Словник української мови Грінченка