1. Словник української мови в 11 томах

бунтувати

БУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. неперех. Здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті.

Не село бунтувало, а тільки привідці (Коцюб., II, 1955, 98);

Стоять заводи та шахти німі (бунтує робітництво) (Головко, II, 1957, 229);

// розм. Виявляти велике незадоволення або неспокій, роздратування.

[Одарка:] Та що скоїлося, скажи ти мені? Чого ти так бунтуєш та вбиваєшся? (Мирний, V, 1955, 250);

*Образно. Коні сердито іржуть. Вони десь бунтують у стайні, б’ють землю ногами роздувають од гніву ніздрі (Коцюб., II, 1955, 61).

2. перех. Підбурювати до бунту.

Осавила не селі (Н.-Лев., II, 1956, 186);

// Підбурювати проти кого-небудь.

[Рябина:] Ти смієш іще мою дитину проти мене бунтувати? (Фр., IX, 1952, 77).

3. перех., що, перен. Хвилювати, бентежити.

А тільки барва їх [розмов], мелодія раптова тепер, як і тоді, мені бунтус кров (Л. Укр., І, 1951, 186);

Зелений плав, сон, дзвін… Бунтує душу… Скільки сонця, праці, втіхи! (Горд., І, 1959, 473).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бунтувати — бунтува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. бунтувати — (кого) ПІДБУРЮВАТИ, баламутити; (душу) бентежити, хвилювати. Словник синонімів Караванського
  3. бунтувати — -ую, -уєш, недок. 1》 неперех. Здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті. || розм. Виявляти велике незадоволення або неспокій, роздратування. 2》 перех. Підбурювати до бунту. || Підбурювати проти кого-небудь. 3》 перех., що, перен. Хвилювати, бентежити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. бунтувати — Ворохобити, заворохоблювати, зворохоблювати, зворохобити, наворохоблювати, наворохобити, понаворохоблювати, поворохобити, зворушувати, зворушити, позворушувати, колотнечити, заколотнечити, наколотнечувати, наколотнечити, понаколотнечувати... Словник чужослів Павло Штепа
  5. бунтувати — БУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Чинити бунт, повстання; брати участь у бунті. Не село бунтувало, а тільки привідці (М. Коцюбинський); Стоять заводи та шахти німі (бунтує робітництво) (А. Головко); // розм. Словник української мови у 20 томах
  6. бунтувати — див. перечити Словник синонімів Вусика
  7. бунтувати — хвилюва́ти (бенте́жити, розпа́лювати, бунтува́ти і т. ін.) кров яку, у кого і без додадка. Викликати неспокій, тривогу, розбурхувати почуття, думки. Фразеологічний словник української мови
  8. бунтувати — БУНТУВА́ТИ (піднімати бунт, брати участь у бунті), БУНТУВА́ТИСЯ, ЗБУ́РЮВАТИСЯ, ВОРОХО́БИТИ розм. рідше, ВОРОХО́БИТИСЯ розм. рідко. — Док.: збунтува́ти, збунтува́тися, збу́ритися, зворохо́битися. — В Італії починається повстання проти австрійського ярма. Словник синонімів української мови
  9. бунтувати — Бунтува́ти, -ту́ю, -ту́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. бунтувати — Бунтува́ти, -ту́ю, -єш гл. 1) Бунтовать, бунтоваться. Не бунтуйте проти його, тяжко-важко покарає. К. Псал. 146. 2) Бунтовать, возмущать. Бунтує народ. Єв. Л. ХXIII. 5. Словник української мови Грінченка