1. Словник української мови у 20 томах

буяніти

БУЯНІ́ТИ, і́є, недок., рідко.

Те саме, що буя́ти 2.

Лукаш пристарів, садок його буяніє, а материна могила уросла густою травою зеленою (Марко Вовчок);

На узліссі на чатах стояв кремезний гіллястий дуб-віковик, а далі починався видолинок, де буяніла свіжа трава (О. Копиленко);

Весна з кожним днем буяніє й рветься до мене у вікна (М. Івченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. буяніти — буяні́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. буяніти — -іє, недок., рідко. Те саме, що буяти 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. буяніти — БУЯ́ТИ (звичайно про певну рослинність як збірне поняття — буйно рости, розростатися, розквітати), БУЙНІ́ТИ, БУЯНІ́ТИ рідко; ПИША́ТИСЯ, РОЗКОШУВА́ТИ (про природу, звичайно в мові художньої літератури, — виявляти себе у всій красі, силі). Словник синонімів української мови
  4. буяніти — БУЯНІ́ТИ, і́є, недок., рідко. Те саме, що буя́ти 2. Лукаш пристарів, садок його буяніє, а материна могила уросла густою травою зеленою (Вовчок, VI, 1956, 227); На узліссі на чатах стояв кремезний гіллястий дуб-віковик, а далі починався видолинок, де буяніла свіжа трава (Кон., Вибр., 1953, 379). Словник української мови в 11 томах