буяніти
БУЯ́ТИ (звичайно про певну рослинність як збірне поняття — буйно рости, розростатися, розквітати), БУЙНІ́ТИ, БУЯНІ́ТИ рідко; ПИША́ТИСЯ, РОЗКОШУВА́ТИ (про природу, звичайно в мові художньої літератури, — виявляти себе у всій красі, силі). Село з усіх боків оточене пасмами безплідних гір, і тільки в цьому котловані буяють рясні сади, городи, виноградники (О. Гончар); Посудіть самі, як буйніє весна! ..З бугорків у лощинки, з лощинок у канавки.. іде сувора вода, бунтує, піниться, кружляє і шумить (Ю. Яновський); Цвіла дика черешня в горах. І там, де вона буяніла, гори, здавалося, були вкриті білою піною (А. Турчинська); Буйно пишається жито у полі (І. Манжура); Трава, папороть, арніка, незабудки й т. ін. Все те розкошує коло берега потоку (О. Кобилянська).
Значення в інших словниках
- буяніти — буяні́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- буяніти — -іє, недок., рідко. Те саме, що буяти 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- буяніти — БУЯНІ́ТИ, і́є, недок., рідко. Те саме, що буя́ти 2. Лукаш пристарів, садок його буяніє, а материна могила уросла густою травою зеленою (Марко Вовчок); На узліссі на чатах стояв кремезний гіллястий дуб-віковик, а далі починався видолинок... Словник української мови у 20 томах
- буяніти — БУЯНІ́ТИ, і́є, недок., рідко. Те саме, що буя́ти 2. Лукаш пристарів, садок його буяніє, а материна могила уросла густою травою зеленою (Вовчок, VI, 1956, 227); На узліссі на чатах стояв кремезний гіллястий дуб-віковик, а далі починався видолинок, де буяніла свіжа трава (Кон., Вибр., 1953, 379). Словник української мови в 11 томах