буяти

БУШУВА́ТИ (про стихійні явища — діяти, виявлятися дуже бурхливо, з великою руйнівною силою), БУРХА́ТИ, ВИРУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУЯ́ТИ рідше, БІСИ́ТИСЯ підсил., БІСНУВА́ТИСЯ підсил., ЛЮТУВА́ТИ підсил., ЛЮТУВА́ТИСЯ підсил. розм., ЛЮТИ́ТИСЯ підсил. розм., НАВІСНІ́ТИ підсил., СКАЖЕНІ́ТИ підсил., ШАЛЕНІ́ТИ підсил., ШАЛІ́ТИ підсил., САТАНІ́ТИ підсил. розм., БУ́ЙСТВУВАТИ підсил. рідко, БУРХОТА́ТИ (БУРХОТІ́ТИ) підсил. рідко, ЯРИ́ТИСЯ підсил. рідко, ЯРІ́ТИ підсил. рідко, ШПУВА́ТИ діал. А за вікном надворі бушує й казиться ніч — хуртовина (А. Головко); Далеко внизу, біля підніжжя скелі, бурхали розгнівані хвилі (О. Донченко); Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий плід в садах (К. Гордієнко); Вранці нуртувала, метляла колючими сніжинками хуртовина (Я. Гримайло); А надворі бісилась метелиця (Є. Кравченко); І роздиралася паща землі, вогонь вилітав і лизав це небо; поплавлені метали бризкали до хмар, ревли й біснувалися — так творилася Чорногора (Г. Хоткевич); Море лютує, стогне, сатаніє, зловтішно регоче (Д. Ткач); А нехай би море і як хвилювало і лютилося, ти пам'ятай, — вихрі в душі бувають іноді для нас тисячу раз тяжчі й грізніші, як море (О. Кобилянська); А хвиля бушувала й навісніла (В. Кучер); Голосніше шумів та скаженів Ненаситець по скелях, радіючи, здається, потонулими вчора жертвами і ждучи нових (Ю. Опільський); А степ не на жарт розгнівився, розбушувався, шаленіє та вибухає вихорами, ураганами без краю, без кінця! (Т. Масенко); Вітрів призначення — шаліти, рвати, Хилити в полі вікові дуби (Л. Первомайський); За вікнами, як і звечора, бурхотів степовий вітер, скавулив і бився (Г. Коцюба). — Пор. 1. вирува́ти.

БУЯ́ТИ (звичайно про певну рослинність як збірне поняття — буйно рости, розростатися, розквітати), БУЙНІ́ТИ, БУЯНІ́ТИ рідко; ПИША́ТИСЯ, РОЗКОШУВА́ТИ (про природу, звичайно в мові художньої літератури, — виявляти себе у всій красі, силі). Село з усіх боків оточене пасмами безплідних гір, і тільки в цьому котловані буяють рясні сади, городи, виноградники (О. Гончар); Посудіть самі, як буйніє весна! ..З бугорків у лощинки, з лощинок у канавки.. іде сувора вода, бунтує, піниться, кружляє і шумить (Ю. Яновський); Цвіла дика черешня в горах. І там, де вона буяніла, гори, здавалося, були вкриті білою піною (А. Турчинська); Буйно пишається жито у полі (І. Манжура); Трава, папороть, арніка, незабудки й т. ін. Все те розкошує коло берега потоку (О. Кобилянська).

ВИРУВА́ТИ (про багатьох людей — бурхливо рухатися великою масою, виявляти збудження, неспокій швидкими рухами, криками тощо), КЛЕКОТА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ, ШУМІ́ТИ, БУЯ́ТИ, КИПІ́ТИ рідше, БУРУВА́ТИ рідше. Дедалі дужче вирував натовп (І. Кириленко); Громада гомоніла, клекотіла, чулися жарти, регіт (Панас Мирний); Кількасотусна юрма шумить, як злива улітку (М. Коцюбинський); Навколо буяла юрба (З. Тулуб); Архієпископ підняв хрест, але людське море бурувало, кипіло (А. Хижняк).

ВИРУВА́ТИ (протікати, виявлятися на повну силу), БУЯ́ТИ, КИПІ́ТИ, ШУМІ́ТИ, ШУМУВА́ТИ. Страшно ввійти в розбите, зруйноване місто.., де так недавно вирувало і квітувало прекрасне життя (Ю. Смолич); За вікном буяла рання весна (М. Чабанівський); В аеропорту кипіло життя й серед ночі (Л. Дмитерко); Буйна молодість.. шуміла десь далеко-далеко від них (Ірина Вільде); З тобою для мене, Маріє, шумує життя золоте (В. Сосюра).

ЛЕТІ́ТИ (пересуватися в повітрі за допомогою крил); ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ЛИ́НУТИ поет. (плавно); ЛІТА́ТИ, ПЛА́ВАТИ, БУЯ́ТИ, МА́ЯТИ, ШИРЯ́ТИ, ВИТА́ТИ книжн. (в різних напрямках); РИ́НУТИ поет. (у певному напрямку); ПРОЛІТА́ТИ, ПРОПЛИВА́ТИ (плавно у певному напрямку повз когось, щось); ПІРНА́ТИ, ПІКІ́РУВАТИ (стрімко вниз — перев. про птахів); ПАРИ́ТИ (посуватися в повітрі на нерухомо розпростертих крилах); ШУГА́ТИ, ШМИГА́ТИ розм., ШМИГЛЯ́ТИ розм. (швидко в різних напрямках). Орел летить найвище, а хрін росте найглибше (прислів'я); Орел пливе у чистому небі... (О. Гончар); Білі цуцики гуляють на соломі, Сонце гріє мордочки смішні; Тіні віт дрижать на білім домі; Плине чапля в синій вишині (М. Рильський); Навтішавшись тоді піснями й трудами, Оддихай собі, степе-сподарю, досита, І дивись крізь туман, як ключами-стадами Журавлі линуть в вирій до нового літа (П. Куліш); Ластівки літали понад самою землею мовчки, без щебету (Григорій Тютюнник); Орли клекотіли, велично плаваючи понад глибокими, повними спеки міжгір'ями (О. Гончар); Над підсохлими полями буяв жайворонок (Юліан Опільський); Маяли над ними метелики, маленькі і великі (М. Рильський); Над сусідньою сопкою повільно ширяв величезний орел (О. Донченко); У високості витає коршун (П. Автомонов); Над горами повільно й величаво ринув лелека (Є. Куртяк); Раптом зупинилися три пташки, що пролітали повз нього (О. Іваненко); На недосяжній висоті велично пропливали пелікани (з газети); Над землею в густому пругкому повітрі пірнали ластівки і стрижі (О. Копиленко); Час від часу то одна, то друга пташина каменем пікірувала донизу, хапала щось (Ю. Збанацький); Мов орел, парив Каро у високому небі України (Н. Рибак); Шугали над головою похмурі кажани (Л. Дмитерко); З глиною в дзьобах дрібних шмигають скрізь ластівки (І. Франко). — Пор. 1. полеті́ти.

РОЗРОСТА́ТИСЯ (про рослинність — ставати більшим, густішим, робити відгалуження тощо), РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ розм.; РОЗКУ́ЩУВАТИСЯ (рости кущем, кущами — перев. про злаки); РОЗГАЛУ́ЖУВАТИСЯ (утворюючи пагони, бічні корінці тощо); ПОРОСТА́ТИ (густо, у великій кількості). — Док.: розрости́ся, розполони́тися, розбуя́тися розм. розку́щитися, розгалу́зитися, порости́. Дерева, посаджені три і чотири роки тому, тепер добре почали розростатись, ряснішати (Л. Смілянський); Тепер малий садок, а як розполониться, то буде дуже гарний. Он ба, як малина розполонилась (Словник Б. Грінченка); Вони... підв'язували той кущ чаушу-винограду, що, розбуявшись, ласкаво шелестів на них листям та вився пагінням (О. Гончар); Жито було, правда, кволеньке, а пшениця розкущилась (В. Земляк); — Це гілляста пшениця.. Бачите, як розгалужується колосок? (С. Журахович); Геть-геть по ланах поростають, як зелені сади, як виногради, густі та чорні кропиви (С. Васильченко). — Пор. буя́ти.

ЦВІСТИ́ (про квіти — розкриватися, розпускатися; про людину тощо — бути в розквіті сил), КВІ́ТНУТИ, ПРОЦВІТА́ТИ, КВІТУВА́ТИ, КРАСУВА́ТИСЯ (перев. про злаки). Цвітуть в Херсоні абрикоси, Черешні в Знам'янці цвітуть, Весна квітчає буйні коси І вируша в далеку путь (Л. Дмитерко); Кущами пишними квітнули маки червоні... (А. Головко); Серед кущів на вогкій землі процвітає шафран (М. Коцюбинський); Земля відчула першу ласку, І квітне поле по весні (Т. Масенко); Квітувало жито, красувалося... (С. Васильченко); На городі в Кащука усе квітує (Ю. Бедзик). — Пор. 1. буя́ти.