бхакті
БХА́КТІ, невідм., с.
Релігійна течія в індуїзмі XII–XVII ст., що проголошувала рівність людей перед Богом і заперечувала поділ їх на касти.
Ідея бхакті – це ідея любові до Бога (із журн.);
// ч. і ж. Прихильник цієї течії.
Стати бхакті у кришнаїтів – це бути відданим послушником бога Кришни (із журн.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me