бхакті

БХА́КТІ, невідм., с.

Релігійна течія в індуїзмі XII–XVII ст., що проголошувала рівність людей перед Богом і заперечувала поділ їх на касти.

Ідея бхакті – це ідея любові до Бога (із журн.);

// ч. і ж. Прихильник цієї течії.

Стати бхакті у кришнаїтів – це бути відданим послушником бога Кришни (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me