бівектор
БІВЕ́КТОР, а, ч., мат.
Упорядкована пара векторів простору, відкладених від спільного початку.
Бівектор сили можна визначати як матричний добуток прямокутної матриці координат і стовпчикової матриці сили (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бівектор — біве́ктор іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови