1. Словник української мови у 20 томах

бідити

БІДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., діал.

Бідувати.

Нарід дуже з голоду бідив (Сл. Гр.);

Досить чоловік наймитував, гірко бідив, на чужих робив (І. Франко);

– Як побралися ми з Юхимом, то вже не одна бідила, а вдвох (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бідити — біди́ти дієслово недоконаного виду бідувати діал. Орфографічний словник української мови
  2. бідити — -джу, -диш, недок., діал. Бідувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. бідити — див. бідувати Словник синонімів Вусика
  4. бідити — БІДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., діал. Бідувати. Нарід дуже з голоду бідив (Сл. Гр.); Досить чоловік наймитував, гірко бідив, на чужих робив (Фр., IV, 1950, 25); — Як побралися ми з Юхимом, то вже не одна бідила, а вдвох (Гончар, Південь, 1951, 102). Словник української мови в 11 томах
  5. бідити — Бідити, -джу, -диш гл. Бѣдствовать. Гн. II. 188. Дрібні діти мати та отак бідити.... а Господи милосердний! Камен. у. Бідив дід, як баба жива була, та й тепереньки бідить. Камен. у. Нарід дуже з голоду бідив. Гн. II. 189. Словник української мови Грінченка