білолиций

БІЛОЛИ́ЦИЙ, я, е, нар.-поет.

Який має біле обличчя.

Чи є в світі молодиця, Як та Гандзя білолиця? (з народної пісні);

Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока (Т. Шевченко);

Була гарна вбога панна, краля-королиця: як ясна зоря рум'яна, як сніг білолиця (П. Куліш);

Мій коханий ще більш білолиций, мій коханий ще більш молодий (М. Хвильовий);

Чорноока, білолиця й молода, чом не чути, як дзвенить твоя хода? (С. Голованівський);

Навіщо тобі здалась, Тарасе, та білолиця німочка (Василь Шевчук);

// Уживається як постійний епітет місяця.

Білолиций місяць тихо плив високим небом (Б. Грінченко);

// у знач. ім. білоли́ций, цього, ч. Місяць.

Зорі сяють; серед неба Горить білолиций (Т. Шевченко).