1. Словник української мови у 20 томах

білоручка

БІЛОРУ́ЧКА, и, ч. і ж., розм.

Той, хто цурається фізичної, тяжкої роботи; нероба.

Хлопець назвався Максимом Чуприною. Високий, рослий, долоня широка, видно відразу, що не білоручка (І. Цюпа);

// Не призвичаєна до фізичної праці людина; пестун, пестунка.

[Олеся:] Я білоручка: ні панянка, ні мужичка, ні Богу свічка, ні чорту кочерга (М. Кропивницький);

Мені дійсно наскучили всі такі білоручки, що підлабузнюються до мене (Б. Лепкий);

Катруся зросла білоручкою, мати не дозволяла їй і за холодну воду братись (Ю. Збанацький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. білоручка — білору́чка іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. білоручка — -и, ч. і ж., розм. Той, хто цурається фізичної, чорної роботи; нероба. || Не призвичаєна до фізичної праці людина; пестун, пестунка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. білоручка — див. ледачий Словник синонімів Вусика
  4. білоручка — БІЛОРУ́ЧКА розм. (той або та, хто цурається важкої чи брудної роботи, а також не призвичаєний до важкої, серйозної праці взагалі); ПАН ірон., ПАНИ́Ч ірон. (про чоловіка, хлопця); ПА́НІ ірон., ПА́НЯ заст., ПА́ННА ірон., ПАНЯ́НКА ірон. Словник синонімів української мови
  5. білоручка — БІЛОРУ́ЧКА, и, ч. і ж., розм. Той, хто цурається фізичної, чорної роботи; нероба. Хлопець назвався Максимом Чуприною. Високий, рослий, долоня широка, видно відразу, що не білоручка (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 152)... Словник української мови в 11 томах
  6. білоручка — Білоручка, -ки об. Малоработающій человѣкъ или малоработающая женщина; бѣлоручка. Шейк. ум. білоручечка. Словник української мови Грінченка