білувати
БІЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. кого, рідше що. Обдирати шкуру із забитих тварин.
Той овець ріже, той білує, той жир обдира (Панас Мирний);
– Бачите он той дуб? – показав дід рукою. Там вони й білували її [тварину], щоб не нести отак [необідрану] (П. Козланюк);
На гіллі дуба два дебелі браконьєри підвісили щойно вбиту косулю і вже почали її білувати (О. Бердник);
// рідко. Обчищати від шкірки, знімати оболонку.
– Ти, Петре, не білуй її так, бо з картоплі одні злизки залишаються (Я. Качура).
2. що, рідко. Білити крейдою, вапном і т. ін.
Ми ще хати не білували (Сл. Гр.);
Одного разу Юрко прийшов із школи .. Мати комин білувала (А. Головко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- білувати — білува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- білувати — -ую, -уєш, недок., перех. 1》 рідко. Білити крейдою, вапном і т. ін. 2》 спец. Обдирати шкуру із забитих тварин. Великий тлумачний словник сучасної мови
- білувати — див. мазати Словник синонімів Вусика
- білувати — ОБДИРА́ТИ (знімати із забитої тварини шкуру), ЗДИРА́ТИ, ОБЛУ́ПЛЮВАТИ, БІЛУВА́ТИ, ОББІЛО́ВУВАТИ, ЛУПИ́ТИ, ЗЛУ́ПЛЮВАТИ. — Док.: обде́рти, обідра́ти, зде́рти, облупи́ти, оббілува́ти, побілува́ти, злупи́ти. Звіра витягнено і обдерто зі шкіри (І. Словник синонімів української мови
- білувати — Білува́ти, -лу́ю, -лу́єш, -лу́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- білувати — БІЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. 1. рідко. Білити крейдою, вапном і т. ін. Ми ще хати не білували (Сл. Гр.); Одного разу Юрко прийшов із школи.. Мати комин білувала (Головко, Мати, 1940, 34). 2. спец. Обдирати шкуру із забитих тварин. Словник української мови в 11 томах
- білувати — Білувати, -лую, -єш гл. 1) Снимать кожу съ убитаго животнаго. Наймит козла.... білував. Рудч. Ск. II. 150. Зарізав чоловік ягня, тілко шо зібравсь білувати. Мнж. 134. 2) Бѣлить (стѣну). Ми ще хати не білували, тільки посіркували. Новомоск. у. (Залюбовск.). Словник української мови Грінченка