важніти

ВАЖНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати важким, збільшуватись у вазі.

Я мрію так свій вік прожити, Щоб серце все віддать землі своїй, Щоб у плодах мої важніли віти (М. Стельмах);

* Образно. Хвилі того травневого, золотого, туманного чаду важніють від того, що розтав місяць, і осідають на яри, на долини, і пливуть в українські села (Т. Осьмачка);

// безос.

І спотайня .. шипіло зло: Коли б я був один, – лише б для мене ниви Гойдали колосом! Лише б мені цвіло, І наливалося, і спіло, і важніло! (М. Рильський).

2. Від утоми, ослаблення робитися, ставати малорухливим.

Тіло важніло, руки опускалися (Панас Мирний);

“Де це він?” .. Довго, настирливо думав. А повіки важніли, спускались, спускались на очі. І враз – хряп! – упали й закрили (А. Головко);

Голова йому [Андрієві] важніла, й тяжка образа, кинута Юхимом, давила серце (С. Добровольський).