1. Словник української мови у 20 томах

вандрівець

ВАНДРІ́ВЕЦЬ, вця, ч., діал.

Мандрівець.

Барани з полонин дадуть нам [опришкам] печені.., А грошей достарчать вандрівців кишені (М. Устиянович);

* Образно. Тут тягло теплим вітром з Угорщини. Літав він там десь, безжурний вандрівець, над чужими хатами, .. а тепер от прибіг сюди і лащиться (Г. Хоткевич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вандрівець — вандрі́вець іменник чоловічого роду, істота мандрівець діал. Орфографічний словник української мови
  2. вандрівець — -вця, ч., діал. Мандрівець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вандрівець — МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал. Словник синонімів української мови
  4. вандрівець — ВАНДРІ́ВЕЦЬ, вця, ч., діал. Мандрівець. Барани з полонин дадуть нам [опришкам] печені.., А грошей достарчать вандрівців кишені (Пісні та романси.., II, 1956, 68). Словник української мови в 11 томах
  5. вандрівець — Вандрівець, -вця м. = мандрівець. Желех. Словник української мови Грінченка