1. Словник української мови у 20 томах

вандрівник

ВАНДРІВНИ́К, а́, ч., діал.

Мандрівник.

Швидко біжать легкі саночки, як тільки можна швидко, – але якою тихою здається та їзда молоденькому вандрівникові! (Леся Українка);

Близько біля нього йшла сільська дорога, і не один утомлений вандрівник, не один робітник звертав під старі дуби, щоби в їх тіні відпочити (О. Кобилянська).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вандрівник — вандрівни́к іменник чоловічого роду, істота мандрівник діал. Орфографічний словник української мови
  2. вандрівник — -а, ч., зах. Мандрівник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вандрівник — МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал. Словник синонімів української мови
  4. вандрівник — ВАНДРІВНИ́К, а, ч., діал. Мандрівник. Швидко біжать легкі саночки, як тільки можна швидко, — але якою тихою здається та їзда молоденькому вандрівникові! (Л. Укр., III, 1952, 473). Словник української мови в 11 томах
  5. вандрівник — Вандрівник, -ка м. = мандрівець. Желех. Вандрівник, — завандрував в половник (насмѣшка надъ пойманнымъ воромъ). Фр. Пр. 136. Словник української мови Грінченка