варвари

ВА́РВАРИ, ів, мн. (одн. ва́рвар, а, ч.; ва́рварка, и, ж.).

1. іст. Назва, яку давали стародавні греки й римляни народам та племенам, які не належали до греко-римської цивілізації і стояли на нижчому рівні культурного розвитку.

[Федон:] Таке бувало в персів та в інших східних варварів (Леся Українка);

– Я її бачив, цю поетку-варварку. Бачив, як вона танцювала. І скажу, що на такі принади ловились і твердіші за богоподібного Антіноя (Н. Королева);

Постійні взаємовідносини між греками та варварами зумовили зрештою створення своєрідного варіанта античної культури (з наук. літ.);

Він прекрасно зрозумів, що вона сказала, а потім спитав, хто вона така: варварка від народження чи, може, варвари взяли її в полон? (із журн.).

2. перен. Люди, які руйнують історичні пам'ятники, знищують культурні цінності, природні багатства і т. ін.

Силу-силенну тих [культурно-освітніх] установ знищили фашистські варвари (Остап Вишня);

Налітали полчища варварів, руйнували прегарні споруди, а на тому місці лишалися сиротами безмовні руїни (О. Бердник);

// Жорстокі, грубі люди.

– Для вас ми злочинці! Ви маєте готову, я певна, версію щодо нас. Це ми його збили, такі ось бездушні варвари, – ви ж думаєте про нас саме так?! – Ми зайвого не думаєм, – лейтенант спохмурнів. – Порядок знаєм – машину вашу, до речі, вже оглянуто... (О. Гончар);

// Некультурні, малосвідомі люди.

Вона бундючилась і перед своїм батьком і вважала на його [нього] як на грубу й просту людину, як на деспота й варвара (І. Нечуй-Левицький);

– Яка дикість! Який брак культури!.. Ти працюєш для їхнього добра, їхньої користі, а вони тебе у хату не пускають, варвари! (М. Коцюбинський).