вбгати

ВБГА́ТИ (УБГА́ТИ), ВВІБГА́ТИ (УВІБГА́ТИ), а́ю, а́єш, док., що.

1. Із силою втиснути, запхнути у що-небудь тісне або наповнене чим-небудь, примусити проникнути всередину чого-небудь.

– Ховай, невісточко, в свою скриню, що запірвеш. Швидко сховаєш усе наше добро, ще й нас убгаєш у свою скриню, – промовила свекруха (І. Нечуй-Левицький);

Потім окорок взяла [молодиця], Вбгала в перевесла Й на квартиру до судді Нищечком понесла (С. Воскрекасенко);

Настя вбгала йому в долоню напахчену дешевими духами хусточку з двома літерами, вишитими зеленою ниткою: Н+П. Любила ж, видно... (Григір Тютюнник);

Потай від матері він склав подорожні речі в бесаги, увібгав і книгу віршів Гейне, з якими часто поділяв свої хвилювання та роздуми (із журн.);

// Із труднощами вміщувати що-небудь у невідповідно малий розмір (про написане).

А тут на біду вона [повість] розростається і, дай Боже, щоб я вбгав її у 3 аркуші друку (М. Коцюбинський);

Ах, як дитинство все в рядок убгати стислий, Музики звиклої струну як оживить? (М. Рильський).

2. розм. Те саме, що з'ї́сти.

Усе вбгав, що в мисці було (Сл. Гр.).

◇ (1) Вбга́ти в го́лову що – усвідомити, сприйняти, засвоїти, зрозуміти або запам'ятати що-небудь.

– Це для вас в житті небезпечна річ, – сказала Каралаєва, не примічаючи, що перекручує ймення, котрі вона не могла собі вбгати в старечу голову ніяким робом (І. Нечуй-Левицький);

Хома ніяк не міг убгати в голову думку, що він мусить терпіти голод, коли в скрині лежать гроші (М. Коцюбинський).