вбгати

ВБГА́ТИ (УБГА́ТИ), вбга́ю, вбга́єш, док., перех.

1. З силою втиснути, запхнути в тісне місце.

— Ховай, невісточко, в свою скриню, що запірвеш. Швидко сховаєш усе наше добро, ще й нас убгаєш у свою скриню, — промовила свекруха (Н.-Лев., II, 1956, 301);

Потім окорок взяла [молодиця], Вбгала в перевесла й на квартиру до судді Нищечком понесла (Воскр., Цілком.., 1947, 71);

// З труднощами поміщати що-небудь у місце обмеженого розміру (про написане).

А тут на біду вона [повість] розростається і, дай боже, щоб я вбгав її у 3 аркуші друку (Коцюб., III, 1956, 401);

Ах, як дитинство все в рядок убгати стислий, Музики звиклої струну як оживить? (Рильський, Поеми, 1957, 226).

Вбга́ти го́лову в пле́чі — втягнути голову, піднімаючи плечі.

Катюша убгала в плечі свою чорненьку голівку (Чаб., Катюша, 1960, 39);

Макар боязко убгав голову в плечі, винувато закліпав маленькими лякливими очима (Добр., Тече річка.., 1961, 271).

◊ Не могти́ вбга́ти [собі́] в го́лову — не могти запам’ятати, зрозуміти що-небудь.

Піп був сердитий на її [Немидориного] неслухняного батька й надавав його дітям таких іменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їх собі в голову (Н.-Лев., II, 1956, 174);

Хома ніяк не міг убгати в голову думку, що він мусить терпіти голод, коли в скрині лежать гроші (Коцюб., І, 1955, 91).

2. розм. Те саме, що з’ї́сти.

Усе вбгав, що в мисці було (Сл. Гр.).