вгрузати

ВГРУЗА́ТИ (УГРУЗА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВГРУ́ЗНУТИ (УГРУ́ЗНУТИ), ВГРУ́ЗТИ (УГРУ́ЗТИ), зну, знеш; мин. ч. вгруз, ла, ло; док.

1. Рухаючись по чомусь або стоячи на чому-небудь в'язкому, м'якому і т. ін., заглиблюватися в нього, застрягати в ньому.

Коні .. помчали, як навіжені, вгрузаючи і в ту ж мить вихоплюючись із багна (Олесь Досвітній);

І кожен угрузав в снігу, – як грузли й ми (П. Тичина);

Він [боєць] стояв, зіпершись на гвинтівку, ноги його вгрузали глибше й глибше, східний вітер гнав воду гнилого моря просто на нього (Ю. Яновський);

Сахно .. мало не по коліна вгрузла у мулке днище озера (Ю. Смолич);

// Встромлюватися, проникати в щось унаслідок удару, різкого руху і т. ін.

Очевидно, залізний гак глибоко вгруз в його [кита] тіло і зробив криваву рану (М. Трублаїні);

За третім чи четвертим побрязком дозволив [Сірко] Людовикові “вибити” з рук важку домаху, яка зблиснула й вгрузла в землю за кілька кроків (Ю. Мушкетик);

// Заглиблюватися в що-небудь м'яке, пружне.

Господар дому, вгрузши в глибоке масивне крісло, .. увесь час мовчки спостерігав суперечку (І. Цюпа);

Очі її вже заплющились, голова вгрузла в подушку (В. Козаченко);

// Осідати (про будівлю).

Як постарів, як вгруз у землю цей рідний дім! (В. Кучер).

2. Опускатися під якоюсь вагою; вгинатися, вдавлюватися.

Стара сиділа на порванім кріслі, крісло вгрузало, а вона боялась впурнути [провалитися] в нього і все ще спиралась на погнуту халузину [галузину] (М. Івченко).