вдовин
ВДОВИ́Н (УДОВИ́Н), а́, е́.
Прикм. до вдова́; належний удові.
І синові за три копи Жупанок купила, Щоб і воно, удовине, До школи ходило (Т. Шевченко);
І вдовине жито поспіло, та нема кому його жати (М. Коцюбинський);
Оксана почала розповідати про своє гірке вдовине життя з малими дітьми (С. Васильченко);
Надворі світало. В удовиній, Марії Мартинючки, хаті світилося ясно, як на урочисте свято (Я. Качура);
– Хай Бог почує сльози удовині! (Л. Костенко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вдовин — вдо́вин прикметник Орфографічний словник української мови
- вдовин — (удовин), -а, -е. Який належить удові або властивий їй. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вдовин — ВДО́ВИН (УДО́ВИН), а, е. Який належить удові або властивий їй. І синові за три копи Жупанок купила, Щоб і воно, удовине, До школи ходило (Шевч., І, 1951, 232); І вдовине жито поспіло, та нема кому його жати (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- вдовин — Вдовин, -на, -не = удовин. Словник української мови Грінченка