ведмежий

ВЕДМЕ́ЖИЙ, а, е.

1. Прикм. до ведмі́дь 1.

Давали Надаремне сто талярів За ведмежу пишну шкуру! (Леся Українка);

Засніжені Татри... Ялиці, Смереки та буки ставні, Сліди ланцюжкові лисиці, Ведмежої віддрук ступні (М. Рильський);

Він кладе на стіл копчене ведмеже м'ясо (О. Донченко);

Ведмеже ревiння сколихнуло темiнь ночi (І. Пільгук);

// Зробл. із шкури ведмедя.

Ольга спить, закутана у ведмежу шубу (Я. Галан).

2. перен. Який певними рисами, особливостями нагадує ведмедя, його звички, поведінку і т. ін.

Хвиля сорому за себе, за свою ведмежу незграбність залила Федоренкові обличчя гарячим рум'янцем (Я. Качура);

Ті рейки простяглися мимо твого лісу, мимо твого ведмежого життя (О. Донченко);

Коли Роман випустив Арсена з обіймів, пан Мартин згріб козака у свої ведмежі лапи і міцно притиснув до грудей (В. Малик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me