вельможність

ВЕЛЬМО́ЖНІСТЬ, ності, ж., заст.

1. Абстр. ім. до вельмо́жний; родовитість, знатність.

– А третьому, щирому й молодому хлоп'яті: – Що, – каже [пані], – те світове – і вельможність, і багатство? (Марко Вовчок);

[Принцеса:] Годі, люди, і шана, й посміх не до речі справді принцесі-босоніжці. Вся вельможність лишилась там (показує в діл) (Леся Українка);

В душі Кирик співчував Павлові, який так швидко вростав у роль вельможного пана, бо рано чи пізно доведеться розпрощатися і з цим господарством, і з вельможністю (М. Циба).

2. у сполуч. зі сл. ваша, їх. Уживалося при звертанні до старшини, панства, чиновників.

– Якби оцей мужик та не робив діла за вас, панів, то довелося б вашій вельможності з голоду пальчики кусати! (Панас Мирний);

– Де староста? – гаркнув на писаря хорунжий. – Ваша вельможність, ви ж його самі послали скликати людей (І. Багмут).

3. розм. Те саме, що сано́вник.

За що ж, панотче, вас вельможністю зробили І на ходулі підняли? (Я. Щоголів).