вельон
ВЕ́ЛЬО́Н, а, ч., діал.
Фата.
Ой коси, коси ви мої, Довго служили ви мені, Більше служить не будете, Під білий вельон підете (з народної пісні);
Марія бліда, як панночка. Тільки опущені тремтячі вії та брови чорніють, та кучері, що вибиваються з-під вельона... (У. Самчук);
– Я твоя наречена! Де моя шлюбна сукня? Де мої червоні чобітки? Де мій білий вельон? (Ю. Винничук).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вельон — Вельо́н: — вуаль, серпанок [IV] — довга жіноча вуаль, серпанок [20;VII] — довгий жіночий вуаль, серпанок [VI] Словник з творів Івана Франка
- вельон — див. вуаль Словник чужослів Павло Штепа
- вельон — ве́льон фата (м, ср, ст): Яка ж то дівчина не уявляла себе ще змалечку у білій шлюбній сукні й розкішному вельоні (Авторка); Сіра мряка ліниво підносилась на верхів'ях дерев, розпливалася, рідшала і, наче пірваний вельон, висла над вулицями, провулками і дахами Левандівки (Нижанківський) Лексикон львівський: поважно і на жарт