взоруватися

ВЗОРУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.

1. на кого – що. Орієнтуватися на кого-, що-небудь як на взірець.

Мовець не оглядається ні на які заборони, не вдається ні до яких дипломатичних фігур – він взорується тільки на те, що є, на його тверде переконання, добром та істиною (М. Слабошпицький);

І. Федоров витворив свій стиль графіки, на який взорувався ряд тогочасних майстрів (з наук.-попул. літ.);

В. Самійленко розпочав свою роботу над перекладом, маючи трохи за двадцять років. І, з огляду на практичну відсутність як досвіду, так і попередників, на яких можна було б взоруватися, поет виконав своє завдання на диво непогано (із журн.).

2. Пас. до взорува́ти.

Власне шістдесятникам належить остаточна й сумнівна заслуга канонізації того типу дискурсу, за котрим в Україні досі взорується будь-який авторський текст (О. Забужко).