1. Словник української мови у 20 томах

вибріхувати

ВИБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́БРЕХАТИ, ешу, ешеш, док., розм.

1. що. Здобувати, діставати брехнею.

А все ж таки, хоч я й брехуха, а вибрехала небожеві дві сотні карбованців, три пари волів, дві корови, два десятки гусей, ще й Килину з бабою на придачу (І. Нечуй-Левицький).

2. Говорити неправду, брехати.

Будівництво “щасливого життя” в газеті висмоктувалося з пальця так само, як умів Гонтар майже щоденно вибріхувати про “масові звірства українсько-німецьких націоналістів” (Р. Федорів).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вибріхувати — вибрі́хувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. вибріхувати — -ую, -уєш, недок., вибрехати, -ешу, -ешеш, док., розм. 1》 перех. Здобувати, діставати брехнею. 2》 неперех. Казати неправду, брехати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вибріхувати — див. ганьбити; обманювати Словник синонімів Вусика
  4. вибріхувати — ВИБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́БРЕХАТИ, ешу, ешеш, док., розм. 1. перех. Здобувати, діставати брехнею. А все ж таки, хоч я й брехуха, а вибрехала небожеві дві сотні карбованців, три пари волів, дві корови, два десятки гусей... Словник української мови в 11 томах
  5. вибріхувати — Вибріхувати, -хую, -єш сов. в. вибрехати, -шу, -шеш, гл. 1) Ложью, обманомъ пріобрѣтать, пріобрѣсть. (Циган) що вибреше, що вимота, то те й його. Рудч. Ск. II. 190. 2) Выдумывать, выдумать небылицы. Глузує над людьми, базіка, вибріхує таке, що на, неначе пані превелика. Гліб. 47. Словник української мови Грінченка