вибувати

ВИБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́БУТИ, уду, удеш; мин. ч. ви́був, була, ло; мн. ви́були; док.

1. Залишати місце роботи, перебування, проживання і т. ін.

Вася підтримував листування з багатьма бійцями й офіцерами, які вибували з роти до госпіталів (О. Гончар);

Накосившись досхочу, Грицько з Григорієм вибули вдвох на верхів'я річки Іман (І. Багряний);

// Припиняти діяти, числитися де-небудь, брати участь у чому-небудь.

Спортсменка вибула з подальшої боротьби за нагороди (з газ.);

Вибувати зі списку виборців.

2. що і без прям. дод. Жити, перебувати, працювати де-небудь певний час.

– Три роки вибув я на каторзі турецькій, прикований до місця (Б. Грінченко);

– Вам треба вибути [на курорті] належний час. Навіть коли ви вже здоровий (О. Кундзич).

Вихо́дити (вибува́ти) / ви́йти (ви́бути) з гри див. вихо́дити.

◇ (1) Вибува́ти / ви́бути із стро́ю:

а) ставати неспроможним до ведення бойових дій, бути небоєздатним.

– Незабаром відшукавши комбата, Сагайда по всій формі відрапортував, що в його мінометній роті вибув із строю через поранення командир взводу Євген Черниш (О. Гончар);

б) гинути від рук противника.

Першим вибув із строю командир гармати – зрізало кулеметною чергою (А. Головко);

в) ставати непридатним для будь-якої діяльності; ставати непрацездатним.

Нема мені в житті нічого страшнішого, як вибути зі строю (з газ.);

Вихо́дити (вибува́ти) / ви́йти (ви́бути) з ла́ду́ див. вихо́дити;

(2) Не вибува́ти:

а) завжди бути наявним.

Був собі чоловік багатий, і був він недобрий хазяїн; і не вибувають у нього наймити (з казки);

б) (з чого) весь час брати участь у чому-небудь, бути зайнятим чимсь або перебувати десь.

Коли вчився в Чернігівській колегії, Полуботок не вибував з походів (Ю. Мушкетик).