вивідувач

ВИВІ́ДУВАЧ, а, ч.

Той, хто вивідує щось.

Юрась і на цей раз не дав Звенигорі сказати слова. – Не ти перший приїжджаєш із Запорожжя! Цими днями тут був уже один посол... Чи вивідувач... (В. Малик);

Починаючи з кінця XIV століття Псковська судна грамота згадує про покарання “переветника”, під яким можна розуміти з однаковою підставою і таємного передавача вістей, і державного зрадника, і вивідувача (з наук. літ.).