видивлятися

ВИДИВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВИ́ДИВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. ви́дивляться; док.

1. Пильно дивитися куди-небудь протягом якогось часу.

Увечері почали люди сходитись. Яків стояв за тином, прихилившись, видивлявся. Все то йшли більше жінки – її подруги (Панас Мирний);

Холод видивився пильним, довгим поглядом у Євгеновi очi (О. Гончар);

// Пильно придивлятися, спостерігаючи, відшукуючи кого-, що-небудь.

Він хотів конче дізнатися, хто по ночах тиняється попід чужими вікнами і видивляється чи підслухує, що люди роблять (С. Чорнобривець);

Федір вийшов назустріч з дверей хлівця. Прихилившись, пластався понад снігів [сніги], сліду видивляючись (Г. Колісник);

// Довго шукаючи, знаходити кого-, що-небудь.

В своєму селі ніхто не пішов за нього, то він десь аж за Десною видивився собі красуню (Ю. Збанацький).

2. на кого. Втупивши очі, дуже пильно й уважно дивитися.

Молодий осаул приязно вислухав дозорця, видивляючись на Семена та на його товаришів у повечірній сутіні (Іван Ле);

Вояк витріщеними очима видивився на Спориша, як на чоловіка, у якого не всі дома (І. Франко);

– Ой, щось воно тут не те! – пильно видивившись на матір, вигукнула Вутанька (О. Гончар).

3. тільки недок. Дивитися на себе, розглядати своє відображення в чому-небудь.

[Никодим:] Чи тобі, Марино, не сором біля дзеркала крутиться? Хіба ти ще не надивилася на себе! Робота стоїть, а ти видивляєшся! (І. Карпенко-Карий);

В хаті Бондариха одягнулася в святешне вбрання, довго видивлялася в дзеркало, аж сама себе докоряти почала (М. Стельмах).

◇ (1) Ви́дивитися [всі] о́чі (рідко ві́кна), за ким і без дод. – з нетерпінням довго виглядаючи, чекаючи кого-небудь, втратити надію на його прибуття, повернення і т. ін.

– Увесь день пронудилася сама, – як не сказилася!.. Всі вікна видивилась, виглядаючи вас (С. Васильченко);

Звідки ті бійці, Хлопці-молодці, Що дівчата до півночі Видивились карі очі На околиці? (А. Малишко);

– Шовкун тут уже очі видивився, виглядаючи, – казав Черниш (О. Гончар);

– Ну, чого так дивишся, хрещенику? Паняй до Марусини, бо вона вже за тобою й очі видивилась (А. Дімаров);

(2) Хоч ви́дивись:

а) дуже гарний, вродливий.

[Платон Гаврилович:] То яку ти мені хотіла панночку радити, Федоро? [Федора (сміється):] Е, там дівчина хоч видивись (С. Васильченко);

б) рідкий, несмачний (про страву).

У родині Панасенків з повісті А. Тесленка “Страчене життя” панують нестатки – нічого їсти, навіть солі немає, а борщ хоч видивись: картопелька, цибуля, часник, що аж хата провонялася тим (з наук.-попул. літ.).