видивляти

ВИДИВЛЯ́ТИ, яю, яєш, діал. ВИДИ́ВЛЮВАТИ, люю, люєш, недок., ВИ́ДИВИТИ, влю, виш; мн. ви́дивлять; док., кого, що.

Пильно придивляючись, шукати поглядом.

Шуліка з неба видивляє мишу (Л. Костенко);

* Образно. Де тільки не шукала [Онися], де тільки не видивляла голівоньку свого судженого – в полях і байраках, у шелюгах коло Дніпра, в лугах весняних, у зимових заметах, у лісових хащах на Княжій горі! (Є. Гуцало).

◇ (1) Ви́дивити (ви́глядіти) / діал. види́влювати [всі] о́чі:

а) (перев. за ким) з нетерпінням чекаючи кого-небудь, втратити надію на його прибуття, повернення і т. ін.

– Піди, моя дитино, понеси своїм гостинця, бо .. мати вже й очі видивила за тобою (О. Сизоненко);

б) зіпсувати зір, виглядаючи кого-небудь, чекаючи чогось.

Та змочила хустиночку, Дрібні сльози втираючи: Ой і видивила свої карі очі, Тебе, серце, виглядаючи (з народної пісні);

Не прийшло до Ганни щастя тим великим, битим шляхом, тільки вона вигляділа свої очі, виглядаючи (І. Нечуй-Левицький);

– Хіба не видно, за кого я? Свій брат і за свого стою. Ноги сходив, очі видивив і горба нажив за чужими вівцями (Мирослав Ірчан);

в) (тільки недок., у що) пильно дивитися куди-небудь, на щось; вдивлятися.

Капітан стояв на верхньому містку близько будки керманича і видивлював очі в густу темінь, що насувала звідусіль (Мирослав Ірчан);

г) (тільки недок.) спостерігати що-небудь, за чимсь.

– Видивлювати очі цілий вік, як діти валяються попід чужі плоти, як у дворі або в наймах немиті та нечесані молодий вік зробляють [гублять], то .. тяжко, то дуже тяжко... (Л. Мартович);

ґ) (тільки недок.) стежити за ким-небудь.

[Матрона:] Недурно-то я стою в церкві та очі видивлюю, де то мій чоловік (І. Франко).