викличний

ВИКЛИЧНИ́Й, а́, е́.

1. Який виражає виклик (у 2 знач.); задирливий; зухвалий.

Він .. нагнув голову. Те саме зробили й інші – мовчки, з якоюсь викличною покорою (В. Шкляр);

Усі ознаки сенсації були явними: викличне і, на жаль, звичне хамство охорони та адміністраторів, переповнені зали, де демонструвався фільм (з газ.).

2. Який звертає на себе увагу; яскравий, помітний.

Лаврінові чомусь найперше впала в око та родима цятка. А під нею кругла, дугою, брова; а вже потім рішуче стиснені червоні-червоні вуста й викличне випнуте гостреньке підборіддя (Ю. Мушкетик);

Хіба вона знала, що молода сестра Франциска, відрікшись викличного світського імені Людмила, залишила по той бік можливу блискучу наукову кар'єру, батьків і родичів, котрі аж недавно змирилися із доччиним вибором (С. Процюк).

3. спец. Стос. до виклику (у 1 знач.), викликання (у 1 знач.).

На магістральних автомобільних дорогах лікарні та станції швидкої допомоги забезпечуються системою сигнально-викличного зв'язку (з мови документів).