виклично

ВИ́КЛИЧНО.

Присл. до виклични́й 1, 2.

Вона стояла серед них, виклично й зухвало дивилася їм обом у вічі (Б. Харчук);

Досить виклично пройшовши поміж танцюючими і пославши Амальтеї повітряний цілунок, Немирич упхався слідом за швейцарцем до сусіднього покою (Ю. Андрухович).